Портал Українського Націоналіста

Середа, 20 березня 2019

Минулого року Апеляційний суд Київської області реабілітував повстанців Холодного Яру, засуджених у 1923‑му за боротьбу з більшовиками. Комуністи хотіли їх розстріляти, але так і не спромоглися.

У березні 1917 року в Києві було скликано перший український парламент - Центральна Рада. Майже рік політичні лідери визначалися зі статусом країни у складі Російської держави. У червні законодавці видали Перший універсал - маніфест до народу про загальні принципи політичного й економічного майбутнього України. Проголошувалася автономія: "Однині самі будемо творити наше життя ... не одділяючись від всієї Росії". Все ще йшла Перша світова війна, на фронтах якої у складі російської армії билися сотні тисяч українців. Тому ідея незалежності навіть не розглядалася.

Але і до автономії України в Петрограді ставилися зі скепсисом - спочатку Тимчасовий уряд, а потім і більшовики, які захопили владу в результаті Жовтневого перевороту. Останнім самостійність українських земель була відразлива не тільки ідейно. Новій владі потрібні були продовольство та сировина. А до війни Україна виробляла для імперії 98% цукру, 77% вугілля, 65% чавуну і понад половину всього експортного зерна - однієї з основних статей золотовалютного доходу царської казни.

Створюючи нову державу, ніхто з київських політиків і гадки не мав, що більшовики заборонять ринкові відносини як передумову класової нерівності. Комуністи просто вилучали продукти у селян і розподіляли серед населення за картками. Вони встановлювали цей економічний принцип силою, що супроводжувалося масовими жертвами серед селян.

Не здобуваючи від України бажаного, в січні 1918‑го більшовики спрямували збройні загони на Харків і Полтаву, а потім і на Київ. Тоді проявилася недалекоглядність Центральної Ради. Вона ухвалювала рішення про що завгодно, тільки не про створення національної армії. І це за умови, що ще з травня 1917‑го в Києві регулярно збиралися військові з'їзди, які всіляко висловлювалися на підтримку нової влади. Наприкінці року Симону Петлюрі, секретарю військових справ, довелося похапцем створювати регулярну армію. А коли війська російських більшовиків уперше зайняли Східну і Центральну Україну, в усій країні - від Луганська до Волині - почали створювати загони самооборони. Незабаром вони стали єдиною владою на місцях і виросли в серйозну військову силу, яка дала відсіч усіляким окупаційним режимам.

Самі собі отамани. Історія повстанців Холодного Яру

ПЕКЕЛЬНА СИЛА: Китайський гарнізон у складі Червоної армії. Його сформували з трудових мігрантів, які прибули на заробітки до Російської імперії за часів Першої світової війни. Фото: DR

Небезпечна миролюбність

Від початку весни 1917 року через Україну масово поверталися солдати російської армії з фронтів Першої світової війни. Голодні, в пошарпаному одязі, вони часто грабували села, що їм траплялися. Українці, які також нещодавно прийшли з окопів, взялися за зброю, щоб захистити себе. У квітні в містечку Звенигородка Київської губернії зібрався з'їзд Вільного козацтва, яке зобов'язалося захищати лад на українських землях. З'їзд висловив підтримку Центральній Раді, а вже в травні без будь-якої участі нової влади в Києві було сформовано перший регулярний козацький полк з 3 тис. солдатів.

Нова держава поставилася до ініціативи військових не просто байдуже - голова парламенту Михайло Грушевський підписав закон про заборону стихійного розгортання військового руху. Власне, другий і третій військові з'їзди в Києві проходили всупереч волі влади.

 Самі собі отамани. Історія повстанців Холодного Яру

ВИПРАВКА: Отаман повстанців Холодного Яру Василь Чучупак під час служби в армії Російської імперії у званні прапорщика. За кілька місяців його загін самооборони з 22 осіб виріс у багатотисячну армію. Фото: DR

“Союзна держава [України та Росії] виступає як одне тіло,- писав у той час Грушевський.- Право закордонної політики належить тільки союзній державі, а не її частинам. Так само, як і керування військовими силами і флотом держави".

Автора цих рядків підтримав і голова уряду, генеральний секретар Володимир Винниченко. Петлюра незабаром після цього писав: "Я був переконаний, що війну виграють не німці, а Антанта. Я хотів створити фронт, хай би він був в мілітарному сенсі і тимчасовим. Все одно ми б виграли потім політично. Але божевілля, недалекоглядність, недержавність наших тодішніх політиків, як-от Грушевський, Винниченко, направили наш курс на іншу дорогу".

Здавалося, тодішні лідери країни вважали, що вся розбудова держави не станеться сама собою. Розповідали, що Грушевський під час засідань Центральної Ради сидів у президії та вносив правки до чергового тому своєї Історії України-Руси. Тодішнє керівництво розв'язувало військові питання виключно під тиском населення. Спочатку воно дозволило створення місцевих загонів самооборони. А 3 січня 1918 року вийшов закон про утворення українського народного війська. Хоча за кілька днів пацифістські настрої знову далися взнаки, і уряд оголосив демобілізацію.

"Це було жахливіше, ніж на фронті, оскільки знищувало саму ідею обов'язкової військової служби та правильної армії",- згадував хорунжий Владислав Петрів. Вже наприкінці січня йому в складі поспіхом зібраних українських підрозділів доведеться обороняти Київ від російських більшовиків на чолі з Михайлом Муравйовим. Тоді останнім вперше вдалося на три тижні зайняти місто, випустивши на нього 15 тис. артилерійських снарядів.

У перші ж дні окупації "гості з півночі" розстріляли понад 5 тис. осіб "за контрреволюцію". Ще за деякий час у Києві пограбували всі магазини. Припинилося постачання продовольства в місто. Більшовики спробували поживитися у заможних селах Київської губернії, але там на них уже чекали місцеві загони самооборони, створені за старими правилами запорізьких козаків.

Всі проти всіх

З кінця 1917 року Україна стала ареною битв військових сил, про які ніхто й гадки не мав. А поки Київ переходив з рук до рук, реальна влада довкола нього належала самообороні. Люди отамана Ілька Струка контролювали Чорнобильський повіт, Овсія Гончара-Бурлаки - Васильківський, Дмитра Соколовського - Радомишльський, Федора Артеменка (Орлика) - околиці Гостомеля.

У звіті секретно-інформаційного відділу при Раді народних комісарів УРСР писалося: “Минуле всіх отаманів характерне. Всі вони колишні петлюрівські офіцери, вчителі, дуже грамотні, які всіляко підтримували ідейність за рідну неньку".

Залежно від ситуації отаманам доводилося воювати проти будь-якої влади, а іноді ставати союзником чергової армії, що займала Київ. Але навіть політика голови Директорії Петлюри, яка вважалася найбільш націоналістичною, часом була чужою отаманам. Вони мали достатньо потужний авторитет у місцевого населення і не хотіли вливатися в єдину регулярну армію, за що виступав Петлюра.

Найближчий до Києва потужний підрозділ самооборони виник у селі Трипілля - тому самому, біля якого наприкінці XIX століття Вікентій Хвойка виявив залишки давньої землеробської культури. Тутешніх селян, що стали на захист своїх будинків, очолив колишній поручик російської армії, місцевий уродженець Данило Терпило. В окрузі його знали як отамана Зеленого.

Самі собі отамани. Історія повстанців Холодного Яру

ТРИПІЛЬСЬКИЙ АВТОРИТЕТ: Отаман Зелений (в центрі) з сотниками Дмитром Любименком та Василем Дюжановим. Сучасники лідера самооборони Трипілля розповідали, що він був надзвичайно харизматичним. На початку осені 1919 року загони отамана захопили на кілька днів Київ, прагнучи відновити владу Центральної Ради. Фото: DR

Старожили Трипілля наприкінці 1980‑х про нього розповідали: "Чекістів бив добре. Якщо в яке село приходили за хлібом, люди одразу до отамана. Червоні як прийшли, так і пішли. А у нього тут в кожній горі - склад зброї, в кожній хаті - друг-товариш. Вибити його з Трипілля - все одно, що от той дуб вирвати".

У червні 1919 року під час другого нашестя російських більшовиків загони збирачів продовольства спалили Трипілля. Тоді селянам завдавали жаху бійці китайського гарнізону, сформованого московськими чекістами. Піддані Піднебесної в Російську імперію масово проникали під час Першої світової війни як робочі мігранти, коли в багатьох регіонах понад половину чоловічого населення призвали до армії. Китайців охоче наймали, наприклад, на промисловому Донбасі. Коли в Росії почалося лихоліття Громадянської війни та багато підприємств зупинилися, азіати не мали коштів, щоб дістатися далекої батьківщини, і вони радо вступали до лав Червоної армії. Тільки в Україні, за різними даними, під більшовицькими гаслами воювало близько 60 тис. колишніх заробітчан. Не розуміючи, за що борються, китайці йшли за більшовиками заради наживи під час грабунків. А новим роботодавцям вони годилися бойовим духом - бо не мали що втрачати - і витонченими східними тортурами, які застосовували до класових ворогів.

Військо отамана Зеленого розбило окупантів, а тих, хто вижив, віддали народному суду. На базарній площі люди розпізнавали, хто саме палив їхні хати, після чого заготівельників заштовхали в Дніпро з умовою: якщо допливуть до іншого берега, ніхто їх більше не чіпатиме.

У липні загони Зеленого - в них тоді було понад 30 тис. добровольців - зайняли Переяслав. У неділю на центральній площі міста отаман оголосив про розірвання союзного договору, укладеного тут 1654 року між гетьманом Богданом Хмельницьким та послами московського царя Олексія.

Але в жовтні 1919‑го отаман загинув у бою з денікінцями.

Самі собі отамани. Історія повстанців Холодного Яру

ВОЮЄМО ЗА СВОЇХ: Шикування загонів самооборони в одному з сіл Центральної України. У лівому кутку - голова Директорії Симон Петлюра. Відносини ополченців із цим політиком були різними - від спільних бойових дій до відкритої конфронтації. Фото: DR

Воля або смерть

Найдовше регіональну незалежність і відносний спокій населення зберігали отамани самооборони урочища Холодний Яр під Чигирином (зараз у Черкаській області), які з'явилися в прилеглому селі Мельники.

На початку 1918 року ігуменя тамтешнього Мотронівського монастиря звернулася до місцевих пасіонаріїв, прохаючи захистити обитель від можливих грабіжників. Василь Чучупак, 23‑річний прапорщик російської армії, який щойно повернувся з фронту, зібрав загін з 22 бійців. А вже до кінця року з допомогою брата Петра, який працював вчителем у тутешніх селах, під знамена самооборонців стали кілька тисяч селян.

Холодноярці охороняли звичне для українців життя в більш ніж 300 селах і містечках. Вдячне населення регіону всіляко підтримувало їх продовольством і одягом. Зброю легко добували у солдатів, які їхали з фронту. У Мельниках створили розгалужену мережу розвідників. До ворожих лав навіть упроваджувалися свої агенти. Наприклад, сотник Андрій Чорнота кілька місяців працював в охороні залізничної станції в Кам'янці. Навесні 1919-го йому вдалося роззброїти гарнізон російських матросів-більшовиків, які везли з Одеси сіль до Москви.

В листопаді більш ніж мільйонні орди червоних вдруге зайняли Київ і околиці. Історик Людмила Гриневич стверджує, що 75% армії більшовиків становили вихідці з внутрішніх губерній Росії. Але в Холодному Яру - а це 7 тис. га лісу - всі загони окупантів просто розчинялися. Ополченці спорудили там мережу підземних баз - за їх зразком у 1940‑х Українська повстанська армія будуватиме схрони. З допомогою розвідників, найчастіше підлітків, ополченці були готові зустріти противника в кожному підконтрольному їм селі.

Усі вони колишні офіцери, вчителі, дуже грамотні Характеристика отаманів українських підрозділів самооборони у звіті секретно-інформаційного відділу при Раді народних комісарів УРСРУлітку 1920 року в Швейцарії Gazette de Lausanne опублікувала таємну інструкцію голови Реввійськради Росії Льва Троцького, адресовану комісарам, що орудували в Україні. "Ні для кого не секрет, що не Денікін змусив нас залишити межі України [наприкінці 1919 року], а грандіозне повстання, яке підняло проти нас українське сите селянство. Комуну, чекістів, продовольчі загони, комісарів зненавидів український селянин до глибини душі,- писав Троцький.- У ньому прокинувся вільний дух запорозького козацтва і гайдамаків. Це страшний дух, який кипить і вирує, як найгрізніший Дніпро на своїх порогах, і змушує українців творити дива хоробрості".

Перший серйозний удар керівництву Холодного Яру більшовики завдали з допомогою перевербованого осавула Терещенка. Він повідомив червоним про військову раду самооборони на хуторі Крісельці 18 березня 1920 року. Комуністи оточили лідерів ополчення, але живими змогли взяти лише кількох. Василь Чучупак, усвідомлюючи безвихідність становища, пустив собі кулю в скроню.

Опір холодноярців тривав до вересня 1922 року, коли під час чергової спецоперації більшовики змогли заарештувати понад 30 осіб із старшини самооборонців в містечку Звенигородка. Полонених помістили в Лук'янівській в'язниці в Києві. Суд засудив їх до розстрілу - планувалася показова страта "ворогів революції". Однак 23 лютого холодноярці вирвалися з камери і, заволодівши зброєю охорони, спробували звільнитися. Коли стало зрозуміло, що сили для цього недостатньо, вони застрелили один одного.

https://nv.ua/