Портал Українського Націоналіста

Неділя, 27 вересня 2020

75 років тому два найстрашніші диктаторські режими XX століття уклали між собою угоду, яка ввійшла в історію як пакт Ріббентропа-Молотова.

Перший раунд переговорів по­чався у Кремлі о 15.30 і тривав з пе­рервами до глибокої ночі. Подейку­ють, Ріббентроп сподівався перемо­вин лише зі своїм колегою Молото­вим, тому був дуже здивований, по­бачивши в кімнаті для переговорів Сталіна. Дипломатичною мовою це означало, що угоду буде підписано або зараз, або ніколи.

Німецький міністр спочатку зні­тився, тому ініціативу відразу захо­пив господар Кремля. Він демонстра­тивно підтримував веселу і приязну атмосферу розмови, незвично демо­кратично звертався до одного зі сво­їх помічників (як правило, він крижа­ним голосом віддавав короткі розпо­рядження).

За ходом переговорів у Берліні (як би тепер сказали, «в режимі он-лайн») стежив Адольф Гітлер. Під час обговорення проекту комюніке, яке мало обгрунтувати потребу введення радянських військ у Польщу, Сталін запропонував до документа свої правки.

Ріббентроп відразу ж відправив у Берлін на затвердження обидва (свій і сталінський) проекти. Прочитав­ши їх, Гітлер вибрав варіант Сталіна: «Звичайно, цей! Він же значно кра­щий».

24 серпня у Москві сталася не­абияка подія: між гітлерівською Німеччиною та сталінським СРСР, відносини яких перед тим важ­ко було назвати добрими, було підписано договір про ненапад. Обидва режими брали на себе зобов'язання погоджувати спільні дії, дотримуватися нейтральності в разі війни однієї з цих країн проти сторонніх держав, а також не при­єднуватися до союзів, які прямо чи непрямо скеровані проти однієї зі сторін.

Під час підписання пред­ставник Гітлера, міністр закор­донних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп, знову приязно розмовляв зі Сталіним, вони ку­штували алкогольні напої, про­голошували тости та жартува­ли, їхня дружня поведінка не за­лишала сумнівів: якби на місці Ріббентропа був Адольф Гітлер, господар Кремля так само чар­кувався б і з ним. Бо причин для цього було достатньо — обидві держави відтепер могли не бо­ятися одна однієї і планува­ти свою зовнішню політику без страху зазнати нападу.

Так про це й було пові­домлено світ. Держави Гітлера і Сталіна домовилися жити в мирі, а тому їхня домовленість не повинна була нікого диву­вати. Але при цьому мало хто у світі знав й іншу, непублічну частину радянсько-німецької угоди. І Сталін, і Гітлер трима­ли у суворій таємниці те, що па­ралельно з офіційним догово­ром було підписано таємний протокол, за яким Європа була поділена між ними двома.

Цікаво, що майже відразу після приходу націонал-соціа­лістів до влади в Німеччині почалася антирадянська про­пагандистська кампанія. Радян­ський Союз і його керівників на­зивали «жидобільшовицьким режимом», а комуністичних лідерів СРСР, серед яких було чимало євреїв, нацистські про­пагандисти використовували як приклад у своїх антисемітських виступах. Аж раптом на по­чатку 1939-го все змінилося — комуністичний і націонал-соціалістичний режими почали зближуватися.

Що ж змінилося у відносинах двох держав? Як вважає чима­ло сучасних дослідників, не­двозначний сигнал фюреру (за влучним висловом російського публіциста Дмитра Захарова, «поцілунок Гітлеру») Йо­сип Сталін послав 10 березня 1939 року, під час своєї звітної доповіді делегатам XVIII з'їзду ВКП (б).

У своєму виступі він, зо­крема, розкритикувавши Ве­лику Британію і Францію за участь у «Мюнхенській змові», заявив, що Радянський Союз підтримуватиме дружні стосун­ки з усіма державами, особли­во з тими, що є сусідами СРСР, а також повідомив, що завдан­ням ВКП(б) у сфері зовнішньої політики є «обережність, щоб не дати втягнути себе в конфлікти провокаторам війни, які звикли загрібати жар чужими руками».

При цьому Сталін мав на увазі англосаксів (Сполучені Штати і Велику Британію), які, як вважали у Кремлі, намагалися зіштовхнути СРСР та Німеччину, щоб захистити власні інтереси.

Поки тривав більшовицький з'їзд, ситуація в Європі відчутно змінилася. 14 березня 1939 року Угорщина захопила Карпатську Україну, Німеччина ввійшла у Чехію і в місто Мемель (Клай­педу), після чого стала відкрито претендувати на польський Гданськ (Данціг). Тому слова Сталіна про небажання «загрі­бати жар» для інших у нацистському керівництві сприйняли як завуальоване бажання СРСР Сталіна налагодити відносини з Третім Рейхом Гітлера.

Ще одним сигналом, який у Берліні сприйняли як сиг­нал Кремля до зближення з Німеччиною, стала відставка міністра закордонних справ СРСР Литвинова 3 трав­ня 1939 року. Демісія цього досвідченого дипломата здиву­вала саме своєю загадковістю і миттєвістю. Ще на травнево­му параді на Красній площі Литвинов стояв на трибуні мавзо­лею поряд зі Сталіним й іншими кремлівськими вождями, 2 і З травня він проводив перего­вори з британським послом, а 4 травня з'явилося офіційне повідомлення про те, що обо­в'язки глави наркомату закор­донних справ став виконувати В'ячеслав Молотов.

За найпоширенішою вер­сією, Литвинова звільнили саме через те, що він був прихильником орієнтації Радянського Союзу на Лондон і Вашингтон і скептично ставився до близь­ких відносин з Німеччиною.

У нацистському керівництві знали, що Молотов консерва­тивний і зовсім несамостійний політик, який завжди консуль­тується зі Сталіним і ніколи не ухвалить жодного важливого самостійного рішення. Тож при­значення Молотова в Берліні та­кож зрозуміли «правильно».

З приходом Молотова зов­нішня політика Радянського Со­юзу перестала бути відверто про-комінтернівською, а в риториці Москви поступово зникли твер­дження про Німеччину як про го­ловного ворога «Країни Рад».

Водночас тривали розпочаті раніше перемовини Москви з Францією й Англією про взає­модопомогу, на яких Кремль ви­магав, зокрема, дозволу на те, щоб у разі агресії проти Польщі і Румунії СРСР мав право вільно вторгнутися у Віленський кори­дор, Галичину і на Буковину. Це були вимоги, на які не могли по­годитися у Варшаві та Бухаресті, тож переговори остаточно за­йшли у глухий кут.

Першим кроком для пере­ведення радянсько-німецьких відносин на якісно вищий рівень стало укладення 19 серпня 1939 року в Берліні міждержавного торговельно­го договору, який започаткував нову еру у співпраці двох дер­жав.

Водночас Гітлер зробив Сталіну пропозицію, від якої той не зміг відмовитися, — по­тай від усього світу поділити Європу. Через радянського по­сла в Берліні кремлівському вождю були дані гарантії, що Німеччина підпише таємний протокол, за яким визнавала б радянські зони впливу на поло­вину Польщі (кордон мав про­ходити приблизно по лінії річок Нарва, Вісла і Сян). Так і стало­ся. Гітлер прийняв «поцілунок» Сталіна і віддячив йому тери­торіальним надбанням.

Напередодні Гітлер че­рез свого посла Шуленбурга надіслав господареві Крем­ля телеграму: «Прошу вас, пане Сталін, прийняти мого міністра Ріббентропа, який везе конкретні пропозиції».

О 17.00 27 серпня міністр закордонних справ Третього Рей­ху Ріббентроп вдруге прибув до Москви. На летовищі його зустрічали з неабиякими по­честями. Ріббентропа привітала спочатку група високопостав­лених партфункціонерів та командирів Червоної армії, а потім промарширувала почес­на варта.

Уже за кілька годин по­сланця Гітлера прийняв Сталін. Розмова між ними затягнула­ся до пізнього вечора і була відновлена наступного дня. Вранці 29 серпня підписали договір про кордони і дружбу, датований попереднім днем. За цим документом після нападу на Польщу Гітлер мав зупини­тися на так званій лінії Керзона, натомість решту польської дер­жави (Західну Україну, Західну Білорусь і частину нинішньої Литви (Віленська область) заби­рав Сталін.

Не менш вражали й еко­номічні домовленості. У перші 12 місяців радянський уряд мав поставити гітлерівській Німеччині мільйон метричних тонн фуражного зерна, 900 ти­сяч тонн нафти, 100 тисяч тонн бавовни, півмільйона тонн фос­фатів, 100 тисяч тонн хромової руди, півмільйона тонн залізної руди, 300 тисяч тонн брухту і ча­вуну в чушках, 2,4 тонни плати­ни і ще низку інших вкрай важ­ливих товарів на загальну суму 600 мільйонів рейхсмарок.

Натомість гітлерівці зобов'я­залися поставити радянським комуністам промислову про­дукцію, апаратуру та озброєн­ня (в тому числі три крейсе­ри). Загалом «совєти» проси­ли у нацистів чимало товарів, які містили сталь, що була дуже потрібна самим гітлерівцям напередодні їхнього вторгнен­ня у Францію та Польщу.

Отож, щоб отримати ці то­вари, радянська сторона навіть пообіцяла німцям відвантажити їм значно більше сировини, ніж було передбачено угодою. А Сталін заявив, що у радянсько-німецьких економічних відно­синах сторони повинні допо­магати одна одній навіть ціною економічних втрат. Тому госпо­дар Кремля розпорядився зни­зити попередню ціну на радян­ську продукцію і не наполягати на оплаті в твердій валюті.

На додаток Радянський Союз дозволив Німеччині користувати­ся Північним морським шляхом як для вантажних, так і для військових човнів, що змусило Британію захи­щати морські шляхи і в Атлантич­ному, і в Тихому океані.

Як згадував Микита Хру­щов, після підписання пак­ту Сталін був у дуже весело­му настрої. Він вважав, що пе­рехитрив Гітлера, і зловтішався в передчутті того, як здиву­ються Франція та Англія, коли довідаються, що Німеччина ви­передила їх і раніше за них підписала угоду з Кремлем. Укладення угоди в Кремлі на­звали великим успіхом радян­ської дипломатії. Так це пода­вали й жителям СРСР. У Москві навіть гуляла весела пісенька зі словами: «Спасибі Яші (Йоахіму) Ріббентропу, що він відкрив вікно в Європу».

А через тиждень після підписання пакту Гітлер напав на Польщу. У відповідь її союз­ники Англія та Франція оголо­сили війну Німеччині. Почалася Друга світова війна.

Газета «Нескорена Нація»

№1 (292)

Січень 2020