Портал Українського Націоналіста

Понеділок, 14 жовтня 2019

Дичковський Орест-Методій (псевдо «Богун», «Кривоніс») – підпільник ОУН, розвідник СБ УПА, політв’язень, співзасновник Братства ОУН-УПА, засновник і голова Благодійного культурно-освітнього фонду ім. Йосифа Сліпого.

Народився 14 серпня 1930 р. в Перегінську (тепер Рожнятівський р-он Івано-Франківської обл.) у сім’ї пароха с. Вільхівки о. Миколи Дичковського і вчительки Анни Дичковської-Попович. Батьки Ореста були національно свідомими українцями і зуміли прищепити свою любов до Батьківщини дітям. Старший брат Ореста Зеновій служив у Дивізії СС «Галичина», а він сам під час навчання у Львівській гімназії (1942-43 рр.) і семінарії (1943-1944 рр.) вступає до юнацької сітки ОУН, де й отримав перше псевдо «Богун». Перебування на посаді станичного запасної сітки ОУН, до якої входили тільки підлітки і люди похилого віку не могло задовольнити молодечого запалу хлопця, який прагнув протистояти ворогу зі зброєю в руках. У нагоді стала кремезна статура, яка дозволила хлопцю приховати своє неповноліття і стати стрільцем УПА із псевдо «Кривоніс» у сотні «Хмеля», а пізніше – у сотника «Заморського». Брав участь в боях з радянськими окупантами біля сіл Надіїв і Раковець, потрапив до рук СМЕРШу, але втік з полону. До січня 1945 р. переховувався у Львівській семінарії.

З лютого 1945 р. Орест Дичківський отримує нове завдання від командування: легалізуватися і розпочати збір розвідувальної інформації для Служби безпеки УПА. Тому він влаштувався робітником на нафтопромисел у Ріпному, а у вересні 1945 р. навіть вступив в комсомол. З травня 1946 р. працював у домогосподарстві своєї бабусі Марії Попович. Водночас виступав інформатором боївки СБ «Ворона», а після його загибелі – «Хмурого». Про свою підпільну роботу Орест Дичківський згадував так: «До обов’язків інформаторів належало відстежувати новоприбулих у селі, виявляти активістів, які йшли на співпрацю з каральними органами, доповідати про надзвичайні події. Окрім повідомлень від інформаторів, референт кущового СБ люстрував також звіти зі станиці. Якщо хтось сигналізував про виявленого зрадника чи ворожого агента, він давав вказівку іншим розібратися у справі. Коли інформацію підтверджували всі, виносили присуд. Якщо ж ні, інформатор втрачав довіру і йому наказували пояснити, з якою метою він звів наклеп на людину». Аналітичні матеріали Орест щотижня залишав для «Ворона» у потаємному сховку на церковному цвинтарі у Вільхівці. Професійність,з якою він їх готував, згодом здивує навіть досвідчених чекістів.

На слід Ореста каральні органи вийшли в листопаді 1946 р. При ліквідації криївки районного провідника СБ виявили звіти Дичковського за жовтень. Після обшуку в будинку підозрюваного виявили рукописи, присвячені діяльності «Руської Трійці» та історії Західної України ХІХ ст. Після проведення графологічної експертизи в серпні 1947 р. сумнівів у радянських каральних органів не залишилося: Орест Дичковський – розвідник УПА. Співпрацювати з органами він відмовився, стійко переніс всі тортури і допити. 21 жовтня 1947 р. Ореста Дичковського засудили до 25 років виправно-трудових таборів як неповнолітнього. Під час заслання у таборах Печорлаг і Мінлаг був активним діячем підпілля УПА-Північ. У 1956 р., вже після звільнення, повернувся в Україну, але через тиск з боку КДБ виїхав в Інта-Комі АРСР, де працював фельдшером. У 1971 р. знову повернувся в Україну, працював водієм, а пізніше – начальником авторемонтних майстерень Івано-Франківського інституту нафти і газу. У 1986 р. працював у Тамбейській нафтогазоекспедиції, а з 1987 р. вийшов на пенсію.

З кінця 1980-х рр. Орест Дичковський провадить активну боротьбу за відновлення української незалежності, стає співзасновником Всеукраїнського братства ОУН-УПА в 1990 р. Він очолював науковий відділ товариства, організував низку міжнародних, всеукраїнських наукових конференцій про національно-визвольну боротьбу в 20–50-х роках в Україні, які проводили в Києві, Львові, Івано-Франківську. У 1992 р. відмовився від реабілітації зі словами: «Я був ворогом радянської влади в Україні. Вів збройну боротьбу за утворення самостійної України. Скоював вказані дії в силу своїх переконань свідомо, так як був вихований в такому дусі батьками покази свої повністю підтверджую».

У 1995 р. Орест Дичковський організував Благодійний культурно-освітній фонд ім. Йосифа Сліпого. Як голова фонду, разом з Івано-Франківською обласною радою, став співзасновником Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату у Богородчанах. Він працював його директором до 2000 р., а згодом і очолював Наглядову раду ліцею. Вихованці пана Дичковського й досі обороняють незалежність України у війні з Росією на Донбасі. З 2006 р. Орест Дичковський очолював Івано-Франківську обласну організацію Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих. Нагороджений медаллю «Захисник Вітчизни» в 1999 р. та орденом за заслуги ІІІ ступеня в 2005 р. Життєвий шлях відданого патріота України раптово перервалося 18 червня 2009 р.

Авторські публікації

Газета «Нескорена Нація»

№2 (291)

Жовтень 2019