Портал Українського Націоналіста

Вівторок, 11 серпня 2020

Про події 1939 року у Карпатах, коли почалася Друга світова війна, а в гори прийшла нова влада.

Гуцули не здаються

На знімку: Юрій Кречуняк, племінниця в’язня совісті Омеляна Ковча Ганна Будзанович (Потяк), комбатант УПА Дмитро Сливчук (зліва направо).

Осінь у Карпатах така ж золота, як і 80 літ тому. Багряно-червоні кольори болем нагадують про події 1939 року, коли почалася Друга світова війна, а в гори прийшла нова влада.

Реконструювали останню на Косівщині криївку

У селі Шешори Косівського району якраз на 80-річчя цих подій освятили відбудовану повстанську криївку. Вона до 28 січня 1953 року служила прихистком районному керівнику пропаганди ОУН-УПА Михайлові Ткачуку (псевдо «Лебідь»), його дружині Емілії Ткачук та діячу районного проводу Андрію Мельничуку («Цвіркун»).

Той «золотий» вересень під час посвячення криївки пом’янули панахидою за тисячами знищених горян. Як зазначив голова Спілки учасників АТО Косівського району Іван Крисяк, боївка в Шешорах якраз відбудована для встановлення історичної пам’яті та патріотичного виховання підростаючого покоління. Вона постала за сприяння НПП «Гуцульщина». Долучилися меценат-патріот Іван Іванишин, а також керівництво Заставнівського району Чернівецької області.

Про Другу світову дізналися першими

На вершині Піп Іван, що у Верховинському районі, в 1938 році поляки збудували обсерваторію. То був науковий об’єкт, але водночас і стратегічний. Військовики мали прямий зв’язок із Варшавою. Радіорелейний — із музеєм Гуцульщини (він і досі в цьому приміщенні у Верховині), а від села Ільці того ж району — зі столицею Польщі. Фактично то були шпигунські пункти, прикриті науковими цілями.

Про те, що почалася Друга світова війна, дізналися одразу 1 вересня 1939 року. Військова охорона обсерваторії склала зброю. Солдати вбралися в гуцульський одяг і порозбігалися. До 17 вересня вже поширилася інформація, що Польща програла війну і можуть прийти німці. А натомість прийшли «совіти».

Зустріли радянську владу під блакитно-жовтими знаменами

Коли в Карпати у вересні 1939 року прийшла Червона армія, її зустріли двояко. Старший науковий працівник Верховинського історико-краєзнавчого регіонального музею Гуцульщини Юрій Кречуняк розповідає, як у його рідному містечку Жаб’є (нині райцентр Верховина) з балкона двоповерхової будівлі представники нової влади зверталися до громади, переконували, що тепер горянам стане краще жити.

«Сприйняли то насторожено, бо багато чули про радянську дійсність, репресії в Союзі, Голодомор, та й не хотіли коритися окупантам. Після розпаду Австро-Угорської імперії Галичина відійшла до Польщі, територіально — аж до Черемоша. За рікою — Буковина, що стала частиною Румунії. Польська пацифікація (акція проти етнічних українців у 1930 році) сильно «в’їлася в печінки». Тож частина гуцулів зустрічала нову владу прихильно, під блакитно-жовтими стягами, в надії на омріяну віками самостійну Україну. Але за агітацією про краще життя почалися репресії насамперед проти тих, хто виходив під цими прапорами. Фактично то був геноцид проти гуцулів. За два роки радянська влада знищила до 10 відсотків горян», — розповідає Ю. Кречуняк.

Почалася масова висилка гуцулів із гірських районів. Діяв пересильний пункт на залізничній станції в Брошневі-Осаді Рожнятівського району. Так багато було «неблагонадійних» для виселення, що не вистачало товарних вагонів, везли полуторками.

Чимало з виселених навічно залишилися в болотах біля Пшеничників Тисменицького району. В 2011 році біля цього села розкопали 26 могил, де виявили понад 600 черепів та інших людських останків. За свідченнями старожилів, їх звозили сюди, змушували роздягатися, заганяли в болото й пускали від полуторки (вантажівки) струм. Людей паралізувало, й так вони гинули. А що це гуцули, свідчили знайдені рештки кептарів, ременів та кожушків. Громадські активісти «Меморіалу» розкопали небагато. А того болота — кілометрами. У кожному райцентрі були постерунки (відділи міліції). Туди зганяли непокірних і катували. Пізніше виявили масові захоронення у дворах, криницях.

Принижувалася гідність горян

Нова влада вихвалювала переваги соціалізму. Почалися колективізація, масове будівництво стандартних житлових будинків, типових контор, сільмагів, клубів, лісокомбінатів. Будували великі ферми. А час показав, що вони були неперспективними. Десятки тисяч поголів’я овець, великої рогатої худоби. Сінажу не вистачало, навіть піонери заготовляли гіллячковий корм, який опісля силосували із мелясою. Солому завозили із Городенківського району, та навіть Одещини. Рентабельності таке тваринництво не мало. Показники успішності — липові. Виїздили на супутніх промислах — ткацтві, ліжникарстві, різьбярстві, виготовленні сувенірів. Зрештою, на тому, на чому й нині виживають гуцули. Ті гігантські ферми опісля розпалися. До слова, колгоспи були створені не всюди — горяни не йшли до них, попри значний тиск.

Управлінці — здебільшого приїжджі зі східних областей України. Рух 20-тисячників, коли на посади вчителів, лікарів, інженерів, начальників призначали осіб без освіти. Натомість — масова висилка справжніх ґаздів, заможних та освічених гуцулів, яких прозвали куркулями, розсіяння великими просторами Союзу, щоб вони там піднімали виробництво.

«Принижувалася гідність горян, начебто нам, неграмотним, несли світло. Насправді за старої влади в нас діяли просвітницькі товариства різного профілю, школи з українською мовою викладання. Молодь мала змогу навчатися у вишах Станіславова, Львова, Варшави. А до того, за Австро-Угорщини, і у Відні, Празі, Будапешті тощо», — акцентує Кречуняк.

Звідси треба починати урок

Агентура працювала справно, діяла ціла мережа сексотів (секретних сотрудників). Попри те, остання криївка біля гори Писаний Камінь Миколи Марусяка на псевдо «Богдан» у Верховинському районі впала аж у 1956 році. Її здав сусід, який отримав за це «геройство» мотоцикл МТ-10 і посаду бригадира колгоспу. Нещодавно схрон також розкопали та реконструювали.

Звідси треба починати перший урок, якщо хочемо, щоб була Україна.

Добре пам’ятає ці події 98-річна Анастасія Чупрінчук із села Рівня Верховинського району. За підпільну діяльність була виселена, повернулася й знову потрапила під приціл влади, ще раз — до Сибіру. Опісля ще з десяток років переховувалася й перебувала в рідних краях нелегально, бо не дозволяли повертатися додому.

Юрій Кречуняк проте має нові дані, що останній бій нескорені горяни тримали 1963 року. Горді, загартовані верховинами гуцули не здаються.

Івано-Франківська область.

Фото надане Юрієм КРЕЧУНЯКОМ.

http://www.golos.com.ua/article/322585

Газета «Нескорена Нація»

№1 (292)

Січень 2020