Портал Українського Націоналіста

Вівторок, 11 серпня 2020

14 жовтня – День захисника України та християнське св'ято Покрови Пресвятої Богородиці, яку своєю покровителькою вважали українські козаки та воїни Української повстанської армії.

Те, що День захисника України за президента Петра Порошенка почали відзначати в день заснування УПА, російські ЗМІ трактують як «​виявлення націоналізму нового київського режиму»​. Через це свято неоднозначно сприймається і багатьма жителями Донбасу.

Як до УПА ставилися на Донбасі під час Другої світової війни? Чому активісти ОУН досягли відносних успіхів, тоді вже у космополітичному регіоні? І як сьогодні Донбасу варто було б ставитися до ОУН-УПА?

Про це в етері Радіо Донбас.Реалії говорила історик, старша наукова співробітниця Національного музею історії України Аліна Понипаляк.

– Аліно, 14 жовтня дата з доволі довгим історичним шлейфом в Україні. І окрім всього, цей день став Днем захисника України. Чому ця дата так приглянулася українцям?

– Це християнське свято, Покрова Пресвятої Богородиці. Відомо, що здавна саме Покрова була захисницею козацтва. Так само як ми бачимо тяглість українського війська від Української Народної Республіки до Другої світової війни, до воїнів УПА, вони переймалися історією і своїм корінням.

– Чому ОУН-УПА для Донбасу сприймається як чужинці? Коли почалася ця міфологізація, очорнення образу?

– Українська повстанська армія діяла аж до Київщини. А Організація українських націоналістів діяла по всій території України під час Другої світової війни. І Донбас не був виключним регіоном, адже там була активна діяльність ОУН.

Основні діячі ОУН на Донбасі були місцевими жителями. Ніяких західняків, як малювала радянська пропаганда потім. І ще з 1939 року вже починала розбудовуватися розгалужена мережа ОУН по всій території Донбасу.

– У «Вікіпедії» є інформація, що на Донбасі все почалося з приєднанням Західної України до Радянського Союзу в 1939 році. На Західній Україні служило багато військових з Донбасу. Вони перейнялися ідеями ОУН, незалежної України. Чому?

– Я вважаю, що сталінські репресії у 1937–1938 роках по всій території України та на Донбасі також спонукали замислитися, що не так добре живеться в Радянському Союзі.

Що більше подобалося вихідцям з Донбасу – ідея самостійності. Адже з 1929 року, коли була створена ОУН, на своєму першому зборі вони прийняли головну директиву – створення самостійної незалежної Української держави. Це гасло було доволі поширено по всій Україні, так і в середовищі Донбасу.

– У чому виражалася поява ОУН на Донбасі?

– Створювалися просвіти, де поширювалася українська література, читалася правдива українська історія, створювалися українські гуртки, де об’єднувалася українська молодь.

Під час Другої світової війни в ОУН було дуже поширене гасло «Воля народам, воля людині». Це був заклик, щоб всі люди різних національностей об’єднувалися проти двох тоталітарних режимів. Прихильників ОУН була величезна кількість.

У Донецькій області з 28 районів, 18 районів були абсолютно прихильні до оунівців.

Керівником ОУН на Донбасі був Євген Стахів, з якого потім радянські пропагандисти зробили Євгена Стаховича у творі «Молода гвардія», де вони викривили історію. Нібито це була підтримка населення до радянських партизанів, яких там так активно не підтримували. Це край, який підтримував діяльність ОУН.

Головний провід ОУН знаходився у Дніпрі, яким керував Василь Кук, останній головний командир УПА. У самому Донецьку була ціла мережа конспіративних квартир. Вони доволі часто знаходилися поруч з гестапо. Місцеві жителі не здавали ці квартири.

– Є така думка, що ОУН це терористична організація. На Донбасі це було так, планували своєрідний державний переворот?

– Мусимо розділяти ці термінології: сучасний терор та терористи, і терористична боротьба на той час, коли Україна не мала своєї державності.

Тоді терористична боротьба передбачала, що будь-якою ціною треба відстояти свою власну державність. На Донбасі були характерні дії, коли на заводах робили саботажі проти нацистів чи радянського режиму. Це була змова серед робочих, зупиняли шахти чи завод, аби показати протест.

На жаль, під час панування радянського режиму про такі події намагалися мовчати, а людей, які так вчиняли, карали – виселяли до Сибіру цілі сім’ї, іноді навіть будинки.

До 1958 року розгалужена сітка ОУН діяла на території Донбасу. І є всім відома карта в архіві СБУ, там йдеться про те, що у Слов’янську була не просто конспіративна квартира, а ціла криївка.

Я хотіла зазначити, що масовий рух ОУН розгортався під час Другої світової війни. 8 жовтня 1941 року на територію Донбасу рушить похідна група з Чернівців, якою керували Зенон Матла та Тиміш Семчишин.

Це дійсно були західняки, які під приводом відбудовчих загонів йшли нести ідеологію ОУН. Але коли вони пішли на Донбас, отримали підтримку місцевих жителів та активістів. Такими активістами була місцева інтелігенція: вчителі, науковці, весь педагогічний університет в Донецьку. Також у місті Дніпрі, на території Маріуполя, Краматорська.

Ба більше, коли радянська армія відступила, нацисти рухалися на Донбас, перше, що зробили у Краматорську – знесли пам’ятник Леніну й поставили тризуб.

– Чи були епізоди співпраці ОУН з окупаційною нацистською адміністрацією?

– На території Донбасу діяли як мельниківці, так і бандерівці. На території Західної України вони між собою ворогували, але на Донбасу вони співпрацювали більш-менш мирно.

Мельниківці – це старе крило ОУН, пройшли перші визвольні змагання, які підтримували німців. Вони пам’ятали Австрію і думали, що з німцями можна мати справу. А бандерівці казали, що «ні з москалями, ні з німцями, побудуємо свою незалежну Україну».

Мельниківці мали співпрацю із нацистською окупаційною адміністрацією, але до них дуже швидко прийшло розчарування. Коли хтось заявляв про свої українські цінності, що їм не близькі нацистські ідеали, їх ліквідовували.

– Аліно, 8 вересня 1943 року Донбас був звільнений від німецько-нацистських військ. Як ОУН сприймали це визволення і чи вважали таким?

– Це визволення було такою ж окупацією. Бо методи, які використовувала радянська армія, не змінилися. І всіх, хто був під окупацією, вважали колаборантами. Коли радянська армія прийшла на територію Донбасу, вони почали робити фільтраційні табори, знущання з людей.

– Близько 70 років на території сучасної України була радянська влада. Чи можна це вважати окупацією, як вважають Балтійські країни?

– Я вважаю, що це була окупація. Тому що методи, які чинила радянська армія, радянська адміністрація до українського населення, не можна називати державою чи якось владою. України як держави не було, це була республіка у складі великої імперії, яка не мала прав.

– Після Другої світової війни у 1949 році командир ОУН Роман Шухевич віддав наказ приділяти увагу поширенню мережі на Схід, на Донбас. Чому Донбас був таким важливим?

– Східна Україна це завжди був стратегічний регіон. І люди, які там проживали, були потенціалом для України. Промисловий, інтелектуальний. В ОУН розуміли, що без Донбасу українська держава не відбудеться, бо це етнічні межі України.

Діалектологічна карта України із брошури Всеволода Ганцова «Діалектична класифікація українських говорів» 1923 року. Джерело: infodon.org.ua

Діалектологічна карта України із брошури Всеволода Ганцова «Діалектична класифікація українських говорів» 1923 року. Джерело: infodon.org.ua

https://www.radiosvoboda.org/a/donnas-realii/30218189.html

Газета «Нескорена Нація»

№1 (292)

Січень 2020