Портал Українського Націоналіста

Четвер, 28 жовтня 2021

На території Запорізької області у перші місяці діяльності оунівців найбільшого поширення отримали Маніфест ОУН та друковані копії Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 р.

Ці видання у формі листівки роздавалися під час проведення масових заходів та розклеювалися на видних місцях у населених пунктах. Зокрема, на зборах інтелігенції міста Запоріжжя в жовтні 1941 р., які відбувалися у приміщенні теперішнього Запорізького національного університету та на вулиці Троїцькій і частині проспекту Соборного в обласному центрі. Орієнтовно, в цей же час були також поширені листівки із зверненням до української молоді.

У великому селі Балки Василівського району оунівці поширили листівки та розклеїли плакати з програмою ОУН, а у с. Орлянське, під час зборів громадськості – листівки із зверненнями до молоді та вчителів.

Серед видань, які у 1942-1943 рр. поширювалися членами ОУН у Запоріжжі, згадуються «Коротка історія України» (видана у Томаківці Дніпропетровської області) та листівки із закликами до створення самостійної української держави й з інформацією про знущання нацистських окупантів над мирним населенням.

У Михайлівському районі поширювали агітаційні матеріали, які отримувалися як із Запоріжжя, так і з Миколаєва. В одній із таких листівок розповідалося про арешти керівників ОУН, перехід оунівців у підпілля та містилися заклики до боротьби з більшовизмом та нацизмом. Сама листівка була виконана на друкарській машинці на папері синього кольору.

У Мелітополі та окрузі члени підпілля масово поширювали книги: «Де шукати наших історичних традицій» Дмитра Донцова, «Славні побратими», «Хто ворог українського народу», «Малий Робінзон», «Пролом», «Іван Богун», збірку віршів «Під зорями», «Інформатор», книги про Петлюру, Коновальця, Бандеру, збірки з Маніфестом ОУН, Декалогом та іншими організаційними матеріалами.

Тут же поширювалися різноманітні листівки, зокрема з інформацією про загибель у Києві провідника ОУН Центральноукраїнських земель Дмитра Мирона («Орлика») та із закликами до боротьби на два фронти: з німецьким націонал-соціалізмом та російським більшовизмом. Також поширювалися звернення до комсомольців, до вчителів, до українського народу тощо. У листівці, яка поширювалася серед членів ОУН, надавалися практичні поради щодо добору молоді в організацію в умовах глибокого підпілля.

Предметною була акція проти примусового вивезення молоді до Німеччини. В її рамках поширювалися листівки із закликами до українського народу всіма можливими засобами не допустити до вивозу. Інше звернення було адресоване працівникам поліції, яких закликали допомагати молоді залишатися в Україні.

У Бердянській окрузі розповсюджували книгу «Де шукати наших історичних традицій» Д. Донцова, видання з історії Запорозької Січі та різні газети. Крім того, у середній школі один з керівників місцевого підпілля П. Клименко запроваджував вивчення історії України за виданнями, які поширювалися оунівцями, зокрема «Історією України» Івана Крип’якевича.

Пропагандистський матеріал до Запоріжжя потрапляв, в основному, із Дніпропетровської області, де містився Крайовий провід ОУН Південноукраїнських земель. Зокрема, оунівець В. Савченко за вказівкою члена запорізького обласного проводу ОУН Б. Мовчана («Богданова») у лютому 1943 р. їздив до Дніпра за матеріалами, які отримав на конспіративній квартирі за адресою вул. Артема, б. 36, кв. 6. Для допуску необхідно було назвати пароль: «Чи маєте сині шаровари?». Відповідь на пароль, яка свідчила про можливість отримання матеріалів – «Лише сині труси». Пароль мав ще один варіант: «Чи шиєте ви сині труси?», – «Шиємо».

Гуляйпільська мережа ОУН мала три канали зв’язку. Окрім Запорізького обласного проводу, було налагоджено постачання літератури з Донбасу, зокрема з Мар’їнського району, де ОУН очолював один з братів керівника гуляйпільського підпілля О. Зінченко. Також через учасницю підпілля М. Махновець було налагоджено постачання літератури з Києва. Отримана література поширювалася серед низових ланок гуляйпільської районної організації. Крім того, бухгалтер агроконтори Сліпченко отримував літературу для поширення серед членства у Пологівському районі.

Не міг залишитися без уваги оунівців освітянський процес. У Михайлівці, маючи безпосередній доступ до організації системи освіти, члени ОУН намагалися «осучаснити» деякі моменти. Зокрема, у Спецанкеті, які заповнювалися кандидатом на посаду вчителя, містився пункт №16, в якому треба було відповісти на запитання: «Ваш погляд на самостійність України?».

У Мелітопольському районі одним із перших до ОУН було залучено директора школи №19 М. Семикіна, помешкання якого було перетворено на склад націоналістичної літератури. Вдалим для оунівців було відвідування І. Молодієм с. Вознесенки, де до ОУН було залучено старосту села, за сумісництвом директора школи, відомого краєзнавця І. Курило-Кримчака.

За допомогою І. Курило-Кримчака, члени похідної групи провели кілька зборів вчителів Мелітопольщини. Такі заходили мали подвійну мету: з одного боку – переведення діяльності шкіл на роботу в українському руслі, з іншого – залучення до ОУН нових кадрів. Восени 1941 р. вдалося провести такі збори три рази, у самому Мелітополі та Вознесенці. Загальна кількість учасників склала близько 30 осіб, дехто був залучений до ОУН. Також зусиллями оунівців у Вознесенці було створено український хоровий гурток, репертуар якого в значній кількості складали патріотичні пісні.

Одним із пріоритетних напрямків діяльності підпілля ОУН було створення мережі орбітальних структур, що давало можливість використовувати легальні засоби для досягнення цілей оунівців. У Бердянську, за ініціативи П. Клименка, влітку 1942 р. було засноване «Науково-краєзнавче товариство» на чолі із педагогом Зборовцем. До завдань товариства входило, зокрема: збирання усної історії, обрядових, історичних, бурлацьких тощо пісень, оповідань, іншого фольклору. Також були засновані Товариство суспільної допомоги та Учительський кооператив.

Для активізації молодіжного суспільного життя на території району відкривалися «сільбуди» (сільські будинки), де проводилися збори молоді (вечорниці), демонструвалися вистави, відбувалися тематичні читання історичної літератури та співбесіди. «Сільбуди» проіснували недовго і були закриті за розпорядженням гебітскомісара.

Ще одним напрямком роботи із молоддю була допомога уникати вивезення на примусові роботи до Німеччини. Задля цього, а також з метою зменшення кількості безробітних вчителів, восени 1942 року П. Клименко організував школу шиття, ремісничу школу, агрономічні курси та музичну школу.

У Мелітопольському агроземельному училищі протягом грудня 1941 – травня 1943 рр. існували два молодіжні гуртки: «Дони» й «Козаки». Перший об’єднував у собі російськомовну молодь, яка була прихильницею могутньої Російської держави. Гурток «Козаки» об’єднував україномовну молодь, яка стояла на позиціях української самостійності. Створений він був за ініціативи студента училища Г. Передерія («Кобзи»), який і очолив гурток та був ініціатором видання рукописного журналу «Український колос». Молодіжний гурток, організація за своєю суттю аполітична, став напівлегальним прикриттям для діяльності Юнацтва ОУН у агроземельному училищі, а деякі члени гуртка входили до мережі ОУН.

Загалом, в рамках культурницько-пропагандистського напрямку діяльності ОУН на території Запорізької області функціонували гуртки самодіяльності, реорганізовувалася робота шкіл й інших освітніх установ, поширювалася різноманітна література тощо. Самі оунівці вважали, що подібна діяльність мала результати. Зокрема, у повідомленні інформаційно-розвідувальної служби УПА (травень 1943 року) подавався аналіз поширення націоналістичної пропаганди у Запоріжжі: «Націоналістичні ідеї приймаються швидко. Коли поширено наші листівки, один робітник сказав: Пишуть дійсну правду. Так воно і є, треба знищити одного і другого, тоді лише народ заживе».

На території Запорізької області у перші місяці діяльності оунівців найбільшого поширення отримали Маніфест ОУН та друковані копії Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 р. Ці видання у формі листівки роздавалися під час проведення масових заходів та розклеювалися на видних місцях у населених пунктах. Зокрема, на зборах інтелігенції міста Запоріжжя в жовтні 1941 р., які відбувалися у приміщенні теперішнього Запорізького національного університету та на вулиці Троїцькій і частині проспекту Соборного в обласному центрі. Орієнтовно, в цей же час були також поширені листівки із зверненням до української молоді.

У великому селі Балки Василівського району оунівці поширили листівки та розклеїли плакати з програмою ОУН, а у с. Орлянське, під час зборів громадськості – листівки із зверненнями до молоді та вчителів.

Серед видань, які у 1942-1943 рр. поширювалися членами ОУН у Запоріжжі, згадуються «Коротка історія України» (видана у Томаківці Дніпропетровської області) та листівки із закликами до створення самостійної української держави й з інформацією про знущання нацистських окупантів над мирним населенням.

У Михайлівському районі поширювали агітаційні матеріали, які отримувалися як із Запоріжжя, так і з Миколаєва. В одній із таких листівок розповідалося про арешти керівників ОУН, перехід оунівців у підпілля та містилися заклики до боротьби з більшовизмом та нацизмом. Сама листівка була виконана на друкарській машинці на папері синього кольору.

У Мелітополі та окрузі члени підпілля масово поширювали книги: «Де шукати наших історичних традицій» Дмитра Донцова, «Славні побратими», «Хто ворог українського народу», «Малий Робінзон», «Пролом», «Іван Богун», збірку віршів «Під зорями», «Інформатор», книги про Петлюру, Коновальця, Бандеру, збірки з Маніфестом ОУН, Декалогом та іншими організаційними матеріалами.

Тут же поширювалися різноманітні листівки, зокрема з інформацією про загибель у Києві провідника ОУН Центральноукраїнських земель Дмитра Мирона («Орлика») та із закликами до боротьби на два фронти: з німецьким націонал-соціалізмом та російським більшовизмом. Також поширювалися звернення до комсомольців, до вчителів, до українського народу тощо. У листівці, яка поширювалася серед членів ОУН, надавалися практичні поради щодо добору молоді в організацію в умовах глибокого підпілля.

myron 1

Предметною була акція проти примусового вивезення молоді до Німеччини. В її рамках поширювалися листівки із закликами до українського народу всіма можливими засобами не допустити до вивозу. Інше звернення було адресоване працівникам поліції, яких закликали допомагати молоді залишатися в Україні.

У Бердянській окрузі розповсюджували книгу «Де шукати наших історичних традицій» Д. Донцова, видання з історії Запорозької Січі та різні газети. Крім того, у середній школі один з керівників місцевого підпілля П. Клименко запроваджував вивчення історії України за виданнями, які поширювалися оунівцями, зокрема «Історією України» Івана Крип’якевича.

Пропагандистський матеріал до Запоріжжя потрапляв, в основному, із Дніпропетровської області, де містився Крайовий провід ОУН Південноукраїнських земель. Зокрема, оунівець В. Савченко за вказівкою члена запорізького обласного проводу ОУН Б. Мовчана («Богданова») у лютому 1943 р. їздив до Дніпра за матеріалами, які отримав на конспіративній квартирі за адресою вул. Артема, б. 36, кв. 6. Для допуску необхідно було назвати пароль: «Чи маєте сині шаровари?». Відповідь на пароль, яка свідчила про можливість отримання матеріалів – «Лише сині труси». Пароль мав ще один варіант: «Чи шиєте ви сині труси?», – «Шиємо».

Гуляйпільська мережа ОУН мала три канали зв’язку. Окрім Запорізького обласного проводу, було налагоджено постачання літератури з Донбасу, зокрема з Мар’їнського району, де ОУН очолював один з братів керівника гуляйпільського підпілля О. Зінченко. Також через учасницю підпілля М. Махновець було налагоджено постачання літератури з Києва. Отримана література поширювалася серед низових ланок гуляйпільської районної організації. Крім того, бухгалтер агроконтори Сліпченко отримував літературу для поширення серед членства у Пологівському районі.

Не міг залишитися без уваги оунівців освітянський процес. У Михайлівці, маючи безпосередній доступ до організації системи освіти, члени ОУН намагалися «осучаснити» деякі моменти. Зокрема, у Спецанкеті, які заповнювалися кандидатом на посаду вчителя, містився пункт №16, в якому треба було відповісти на запитання: «Ваш погляд на самостійність України?».

У Мелітопольському районі одним із перших до ОУН було залучено директора школи №19 М. Семикіна, помешкання якого було перетворено на склад націоналістичної літератури. Вдалим для оунівців було відвідування І. Молодієм с. Вознесенки, де до ОУН було залучено старосту села, за сумісництвом директора школи, відомого краєзнавця І. Курило-Кримчака.

За допомогою І. Курило-Кримчака, члени похідної групи провели кілька зборів вчителів Мелітопольщини. Такі заходили мали подвійну мету: з одного боку – переведення діяльності шкіл на роботу в українському руслі, з іншого – залучення до ОУН нових кадрів. Восени 1941 р. вдалося провести такі збори три рази, у самому Мелітополі та Вознесенці. Загальна кількість учасників склала близько 30 осіб, дехто був залучений до ОУН. Також зусиллями оунівців у Вознесенці було створено український хоровий гурток, репертуар якого в значній кількості складали патріотичні пісні.

Одним із пріоритетних напрямків діяльності підпілля ОУН було створення мережі орбітальних структур, що давало можливість використовувати легальні засоби для досягнення цілей оунівців. У Бердянську, за ініціативи П. Клименка, влітку 1942 р. було засноване «Науково-краєзнавче товариство» на чолі із педагогом Зборовцем. До завдань товариства входило, зокрема: збирання усної історії, обрядових, історичних, бурлацьких тощо пісень, оповідань, іншого фольклору. Також були засновані Товариство суспільної допомоги та Учительський кооператив.

Для активізації молодіжного суспільного життя на території району відкривалися «сільбуди» (сільські будинки), де проводилися збори молоді (вечорниці), демонструвалися вистави, відбувалися тематичні читання історичної літератури та співбесіди. «Сільбуди» проіснували недовго і були закриті за розпорядженням гебітскомісара.

Ще одним напрямком роботи із молоддю була допомога уникати вивезення на примусові роботи до Німеччини. Задля цього, а також з метою зменшення кількості безробітних вчителів, восени 1942 року П. Клименко організував школу шиття, ремісничу школу, агрономічні курси та музичну школу.

У Мелітопольському агроземельному училищі протягом грудня 1941 – травня 1943 рр. існували два молодіжні гуртки: «Дони» й «Козаки». Перший об’єднував у собі російськомовну молодь, яка була прихильницею могутньої Російської держави. Гурток «Козаки» об’єднував україномовну молодь, яка стояла на позиціях української самостійності. Створений він був за ініціативи студента училища Г. Передерія («Кобзи»), який і очолив гурток та був ініціатором видання рукописного журналу «Український колос». Молодіжний гурток, організація за своєю суттю аполітична, став напівлегальним прикриттям для діяльності Юнацтва ОУН у агроземельному училищі, а деякі члени гуртка входили до мережі ОУН.

Загалом, в рамках культурницько-пропагандистського напрямку діяльності ОУН на території Запорізької області функціонували гуртки самодіяльності, реорганізовувалася робота шкіл й інших освітніх установ, поширювалася різноманітна література тощо. Самі оунівці вважали, що подібна діяльність мала результати. Зокрема, у повідомленні інформаційно-розвідувальної служби УПА (травень 1943 року) подавався аналіз поширення націоналістичної пропаганди у Запоріжжі: «Націоналістичні ідеї приймаються швидко. Коли поширено наші листівки, один робітник сказав: Пишуть дійсну правду. Так воно і є, треба знищити одного і другого, тоді лише народ заживе».

Газета «Нескорена Нація»

№1 (292)

Січень 2020