Портал Українського Націоналіста

Середа, 05 серпня 2020

8-го листопада минає 11 років від Дня Смерті Івана Кандиби. Народився в селянській родині. 1945 родина Кандиби була примусово переселена в Україну. 1953 Кандиба закінчив юридичний факультет Львівського університету. До 1961 Кандиба працював у м. Глинянах Львівської обл. — нотаріусом, народним суддею, адвокатом.

У лютому 1960 познайомився з юристом Л. Лук’яненко, який працював адвокатом у тій же консультації, що й Кандиба. Підтримав ідею створення нелеґальної марксистської партії Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС). У літку 1960 Кандиба одержав від Л. Лук’яненка проект програми УРСС і розгорнув активну діяльність. У листопаді 1960 в помешканні Кандиби відбулося обговорення проґрами УРСС. Кінцевою метою УРСС було створення незалежної України з відокремленням від СРСР шляхом референдуму. Кандиба розповсюджував ґазету «Наше слово», що видавалася за кордоном, знайомив різних людей з проґрамою УРСС.

Напередодні обговорення другого варіанту проґрами, 20.01.61, 7 членів групи були заарештовані. Кандиба, звинувачений у «зраді Батьківщини» за ст. 56, 64 КК УРСР, засуджений 20-24 травня 1961 до 15 років таборів суворого режиму. Карався в Мордовії (табір ЖХ-385/11, ст. Явас) і Пермській обл. (ВС-389/ 35, ст. Всехсвятська Чусовського р-ну).

1962 в Явасі засуджений до 1 року тюремного ув’язнення. Етапований до м. Владимира. За протести проти жорстокого режиму 20.03.67 Зубово-Полянським районним судом Мордовії Кандиба знову засуджений на 3 роки тюремного ув’язнення (м. Владимир). 25.07.69 разом з Л. Лук’яненком і М. Горинем передав за кордон «Звернення до Комісії прав людини при ООН» про геноцид політв’язнів.

Звільнився Кандиба в січні 1976. Його не прописували у Львові, де жив його старий батько, і Кандиба мусив поселитися в м. Пустомити за 20 км від м.Львова, наймаючи там кімнату. Працювати він міг тільки в майстерні ремонту електроприладів або кочегаром.

Кандиба стає членом-засновником Української Гельсінкської Групи, про що М. Руденко офіцій- но оголосив у листопаді 1976. Кандиба бере активну участь у роботі Групи, постійно листується з політв’язнями, перебуваючи під адміннаглядом, який йому постійно продовжували з дня звільнення. 1977, після поїздки в Москву, де Кандиба зустрівся з членами Московської Гельсінкської Групи, нагляд продовжили, фактично, за відмову виступити з покаянням у пресі і на телебаченні (за віщо пропонувалася прописка у Львові і робота за фахом). Тепер і режим нагляду посилився — вдома треба бути не з 21 години, а з 20-ї.

У травні 1978 Кандибу викликали до Львівського УКДБ і розпитували про документи УГГ, під якими стоїть його підпис. Серед цих документів був лист № 2, про який К. сказав, що бачить його вперше, але якщо це документ Групи, то він визнає себе його співавтором. Того ж року Кандибі пропонують вийти з УГГ, за що нададуть прописку у Львові й роботу. За відмову від компромісу тут же пред’явили постанову про продовження нагляду.

Восени 1978 Кандиба одержав виклик від своєї сестри на виїзд до США. КДБ в черговій «розмові» дав зрозуміти Кандибі, що невдоволений цим викликом. У виїзді Кандибі відмовили. 03.02.80 Кандиба знову подав документи на виїзд до США. На початку квітня йому знову продовжили нагляд за порушення режиму адміннагляду — 20 березня не ночував удома (Кандиба працював кочегаром і чергував). 18 квітня дістав відмову в виїзді, датовану 14.03.80.

24.03.81 Кандибу заарештували за звинуваченням в «антирадянській агітації й пропаганді» за ст. 62, ч. 2 КК УРСР. Йому інкримінували співавторство і розповсюдження 18 документів УГГ, заяву на захист УХГ, вилучену при обшуку в М. Гориня, і документ, до якого Кандиба, за його словами, не мав ніякого відношення. 24.07.81 Львівський обласний суд засудив Кандибу за ч. 2 ст. 62 КК УРСР до 10 р. таборів особливо суворого режиму і 5 р. заслання з визнанням особливо небезпечним рецидивістом.

03.10.81 Кандиба прибув у відділення особливо суворого режиму табору ВС-389/36-1 (сел. Кучино). 08.12.87 етапований до табору ВС-389/35. За відмову від роботи і перехід на статус політв’язня 01.01.88 Кандиба запроторений до ШІЗО (штрафний ізолятор), де його тримали 65 діб. 12.08.88 Кандиба етапований до м. Перм. 05.09.88 Кандиба помилуваний указом Президії Верховної Ради СРСР. Звільнений зі Львівської тюрми тільки 9 вересня, вже після оголошення голодівки протесту і вимоги президента США Р. Рейґана звільнити Кандибу.

08.04.90 Кандиба створив і став першим головою Всеукраїнського політичного об’єднання ДСУ — «Державна Самостійність України». Кандиба — засновник, а потім редактор партійної ґазети «Нескорена нація». 04.11.92 Кандиба став членом Організації Українських націоналістів (ОУН) і відразу ж був кооптований до комітету з леґалізації та відродження ОУН.

На II конференції ОУН 09.05.93 Кандиба обраний заступником Голови Головного Проводу ОУН. На I Великому зборі ОУН 28.05.94 обраний членом Бюро партії. На I Великому Надзвичайному зборі ОУН 25.02.95 Кандиба увійшов до Головного Проводу. З 27.01.96. Кандиба був Головою Головного Проводу ОУН, а з 2001 р. — Почесним Головою ОУН.

Помер Іван Кандиба у Львові 8 листопада 2002 року. Похорон відбувся 10 листопада на Личаківському цвинтарі м. Львова.

Нагороджений Орденом «За мужність» I ст. (8 листопада 2006) — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (посмертно).

Газета «Нескорена Нація»

№1 (292)

Січень 2020