Портал Українського Націоналіста

Середа, 30 вересня 2020

Діяльність Української повстанської армії, певно, одна із найсуперечливіших сторінок в українській історії. Проте, якби цієї організації не існувало, важко навіть уявити, чи залишилась би Україна в тих кордонах, які окреслені сьогодні на карті.

Створення УПА

УПА було засновано під впливом козацької ідеї, що ширилася серед відродженого українського війська. Повстанці були впевнені, що борються за ті самі ідеї, за які боролися запорозькі козаки – християнську віру, життя й волю народу.

УПА фактично стала другою Запорозькою Січчю. Вона перейняла й продовжила суворі звичаї лицарської зброї, дружбу до загину, звитягу найвищого злету, любов до рідного народу й високі християнські моральні чесноти.

Україну вони знаходили в людині, родині, спільноті, традиціях минулого і в омріяному майбутньому. Крім того, повстанці залучили до співпраці і безпосередніх спадкоємців Січі – кубанське козацтво, закликавши його до братерства.

Перші загони під назвою УПА "Поліська Січ" створив з початку німецько-радянської війни отаман Тарас Бульба-Боровець в Олевському районі на Поліссі.

На фото: Тарас Бульба-Боровець (1945 рік).

У Сарненському районі в селі Немовичі 28 червня 1941 року він видав свій наказ під № 1 про початок боротьби з більшовиками, які декілька років раніш, разом з німцями, окупували Польщу. Ці загони діяли незалежно від німців проти решток розбитих радянських військ.

УПА постала на Поліссі й Волині, передусім, як для оборони населення перед німецьким терором, так і для оборони перед радянськими партизанами.

Німці робили спроби знищити УПА масовими акціями і засобами пропаганди: у німецьких листівках, скиданих з літаків на територію контрольовану УПА, названо УПА "спільниками Москви".

Для знищення УПА більшовики спершу застосували масові фронтальні бої й сутички, як наприклад, у квітні 1944 триденний бій під Гурбами на Крем'янеччині з участю близько 30 000 вояків, в жовтні того ж року битва під Лещавою-Горішньою та зимою 1944-1945 у Карпатах. Для поборювання УПА радянський уряд кинув навіть кілька дивізій військ НКВС.

Присяга

У законі про українського партизана підкреслювалося, що воїн УПА – лицар і чесний вояк, який бореться з кожним окупантом України. Це було головним завданням УПА.

Перша така присяга відбулася на Великдень 1943 року в лісах Рівненщини. Урочиста церемонія відбулася ввечері біля великої ватри.

Фото: Архів Центру досліджень визвольного руху

Присягати вояки УПА мали дуже урочисто, за участі представників від проводу чи вищого місцевого керівництва, а також священика, який відправляв літургію або молебень за упокій полеглих повстанців. До присяги приводились вояки після закінчення вишколу.

Фото: Архів Центру досліджень визвольного руху

Боротьба проти нацистів

Ще до приходу німців у багатьох містах націоналісти створили українські органи державної влади і правопорядку. Подекуди такі органи виникали безпосередньо і після прибуття німецької армії.

У результаті співпраці між німцями та ОУН ще перед радянсько-німецькою війною було створено дві військові частини під кодовими назвами "Нахтігаль" і "Роланд", в яких нараховувалося близько 600 солдатів-українців.

Батальйон "Нахтігаль". Архівне фото.

Німці збиралися використати їх для встановлення безпеки пересування своїх частин Україною, а ОУН сподівалася, що вони стануть зародком майбутнього українського війська.

30 червня 1941 року у Львові ОУН-Б організувала Українські національні збори, які без погодження з німцями проголосили Акт відновлення Української держави та сформували уряд – Українське державне правління (УДП) на чолі з Стецьком.

У всьому краї відбувалися збори, маніфестації українців на підтримку відновлення української державності. Проте реакція німців на таке "самоуправство" була негативною. Вже на початку липня 1941 р. вони заборонили діяльність УДП, заарештували його голову, а також Степана Бандеру та інших українських діячів. Від них вимагали відкликати Акт 30 червня 1941 р. Однак ніхто не виявив слабкодухості.

У відповідь нацисти кинули Бандеру, Стецька та деяких інших провідних членів націоналістичного руху до концентраційного табору Заксенгаузен, де вони перебували майже до кінця війни. Вся мережа бандерівських організацій змушена була перейти в підпілля.

У результаті успішної боротьби з нацистами УПА взяла під свій контроль низку суцільних територій, передусім тих, як правило, сільських місцевостей, які межували з великими лісовими масивами. 15 серпня 1943 року командування УПА оголосило себе єдиною законною владою на всіх визволених від німців територіях України, де почало впроваджувати місцеве самоврядування, вирішувати земельне питання, створювати грошову систему, вводити загальну освіту шкільної молоді тощо.

У важких боях із переважаючим ворогом у жовтні – листопаді 1943 р. повстанці знищили понад 1500 німців. Втрати повстанців сягнули 414 осіб убитими. Водночас почалися перші масштабні сутички між загонами УПА і німцями в Галичині.

Всього за роки війни воїни Української повстанської армії знищили щонайменше 10 тисяч німців. Ця цифра більш-менш реальна, на відміну від того, що заявляли про свої здобутки радянські партизани. Вони ж писали, що знищили півмільйона. А коли кинулися рахувати, то виявилося, що це, м’яко кажучи, не відповідає дійсності.

Бій під Загоровим

Бійці УПА провели низку вдалих військових операції. Проте, одним із визначних боїв є – бій під Новим Загоровим. Цікавий він насамперед не результатом, а тим як повстанці, не маючи ні достаньо військової сили, ні зброї, зуміли мужньо обороняти монастир.

Вдень 8-го вересня 1943-го року повстанська рота особливого призначення під керівництвом Андрія Марценюка ("Берези") увійшла до Нового Загорова. Повстанці розташувалися біля Загорівського монастиря, який на випадок зустрічі з німцями мав стати надійною точкою оборони.

На фото: Загорівський монастир у 1917 році.

Довго на "гостей" чекати не довелося. Проти чоти з 44-х повстанців було кинуто роту німецької жандармерії, роту донських козаків і роту поліції із фольксдойчів – всього близько 400 осіб. Необережно наблизившись до повстанських позицій, вони потрапили під шквальний кулеметний вогонь, втративши близько 40 бійців.

Німці спробували підпалити смолоскипами монастир і піти на штурм. Однак, все це виявилося безрезультатним – окрім нових втрат, окупанти не домоглися нічого.

На фото: реконструкція бою під Загоровим.

Тоді німцями було прийнято рішення запросити підкріплення. Повстанці ж, розуміючи трагічну складність свого положення, вирішили закріпитися в монастирі і тримати оборону в святих стінах.

Вранці 9-го вересня до Нового Загорова були перекинуті додаткові сили жандармерії. Підмога до німців прибула з трьох боків: з Володимира-Волинського, Горохова і Луцька. Перешикувавшись, вони негайно пішли в атаку, тож відступати було не просто. Але монастир був сполучений із шанцями ровом, завбачливо викопаним раніше, ним повстанці і скористалися.

На фото: монастир під обстрілів.

10-те вересня стало справжнім випробуванням повстанського духу. Протягом цілого дня німецькі сили штурмували монастир. Але кулеметник Коцюба, який сидів на дзвіниці, безперебійним кулеметним вогнем відкидав навалу противників.

З ночі 10-го до середини дня 11-го вересня німецькі окупанти обстрілювали монастир з артилерії, танків та мінометів, а надвечір знов пішли на штурм монастиря. Повстанці втратили пораненими ще трьох побратимів, у тому числі і свого командира "Березу", але позицій не здали.

Вночі на 12-те вересня вони вирішили прорватися з оточення. Сховавши у підвалах храму поранених товаришів, повстанці розділилися на дві групи по шість чоловік і, вдаривши по німецьких окупантах одразу у двох напрямах, вирвалися зі смертельного кільця.

На фото: монастир з середини.

О 5-й годині ранку, користуючись густим туманом, повстанці кинули на позиції ворога гранати і у спричиненому безладді пішли на прорив. Кулеметнику Коцюбі, який лежав поранений на дзвіниці, пощастило також врятуватися, вже після того, як затих бій.

Зранку 12 вересня 1943 року німці увійшли до монастиря. Почувши стогін, вони виявили одного зі схованих поранених і повісили його того самого дня.

Трупи 29 захисників монастиря зібрали й поховали місцеві селяни. Вони ж увечері 12 вересня, після відходу німців, знайшли у підвалах і врятували ще двох поранених.

Повстанці втратили 29 осіб у бою, один був убитий у полоні, дванадцятеро вирвалися, а двох врятували місцеві жителі. Німецькі втрати оцінюються в 90-100 людей убитими та 150-200 пораненими. За іншими джерелами, німецькі втрати оцінюються в 540 чоловік убитими та більше 700 поранених.

Монастир був зруйнований, але частково уцілів до наших днів.

Міф про боротьбу проти Червоної армії

Головним противником УПА був НКВД, а не Червона Армія. Про те, що УПА не воювала з Червоною Армією, розповів колишній директор архіву СБУ, історик Володимир В’ятрович. Він наголосив, що у архіві є документи про відносин між УПА і Червоною Армією.

"Основним противником УПА була не Червона Армія, а НКВС, який проводив зачистки серед місцевого населення", – розповів історик. "Саме проти цих військ воювала Українська повстанська армія до середини 1950-х років", – зазначає він.

Також В’ятрович зазначив, що стереотип "вони стріляли нам у спину" спростовується архівними документами: "Документи підтверджують, що керівництво Української повстанської армії давало чіткі вказівки своїм підрозділам не воювати з Червоною Армією, яка наступала".

В’ятрович переконаний, що такий нейтралітет спричинили тактична і політична причинини. З одного боку, командування УПА розуміло неможливість зупинити німецько-радянський фронт, який наближався, з іншого боку, українські повстанці розглядали Червону Армію як "можливий резерв в боротьбі проти і сталінізму, і нацизму".

Історик також розповів про випадки, коли червоноармійці приєднувалися до УПА – часто це були люди, які потрапляли в німецький полон і яких звільняли українські повстанці.

Оспівування подвигів повстанців

Про дільність українських повстанців залишилося безліч згадок в укранській літературі, а також музиці.

Зокрема, про вже згаданий вище бій під Загоровим гурти "Тартак" та "Нічлава" записали кліп на пісню "Не кажучи нікому". Кліп знімали в стінах монастиря, а головні ролі там зіграли місцеві пластуни.

А також варто відзначити музичний альбом "Наші партизани" записаний співаком Тарасом Чубаєм спільно із гуртами "Плач Єремії" та "Скрябін".

В альбомі представлені повстанські пісні в сучасній обробці. Що цікаво, такі композиції з цього альбому, як "Лента за лентою" та "Там під львівським замком" часто звучали під час Револіції Гідності. А пісня "Гей, пливе кача" у виконанні "Пікардійської терції" стала справжнім гімном всієї Револіції.

Якби УПА не існувало

Якби молоді хлопці та чоловіки, дівчата та жінки не об'єдналися, то, можливо, українська історія могла скластись інакше. Якби сотні тисяч молодих людей, які загинули в боях або сибірських таборах, натомість спробували здобути освіту й зробити кар’єру в умовах тогочасної радянської України – все могло б бути інакше.

Але історики однаково не люблять обидва питання: "що буде" і "що було б, якби". Історія має справу тільки з об'єктивною реальністю. Проте, ми спробуємо собі уявити, як би розвивилась історія України, якби рух спротиву отримав перемогу, або якби його взагалі не існувало.

– Якби ОУН перемогла, то вона змогла би об'єднати всю Україну. Принаймні, в цьому переконаний доктор історичних наук Володимир Сергійчук. Він вважає, що ОУН була більш сконсолідована й дисциплінована. Політику соціальних перетворень, рівноправності націй Української держави, яка проводилася на благо всіх громадян, народ сприйняв би як на заході, так і на сході. Можливо, якби Україна об'єдналася тоді, то сьогодні би не виникали питання про роз'єднання та нерозумння між Заходом та Сходом.

– Без пам’яті про УПА зникла і не дійшла би до нас пам’ять про Холодний Яр, про 1920-ті роки, про спротив перед Голодомором. Відповідно, тоді 1991 рік був би просто випадковістю, геополітичним непорозумінням, яке треба усунути.

– Не було б УПА, то ж не було б повстань Норильска, Кенгіру, Воркути, які переламали хребет табірній імперії. І "чорний прапор з кривавою полосою" не майорів би над табірною вишкою як символ тріумфу силу духу. Через роки, коли ті ж табори поповняться новим поколінням інакодумців-дисидентів (якщо вони з'являться), їх буде перемелено у попіл, як їх попередників з генерації Розстріляного відродження.

– Україна без УПА, без бандерівців, які стримували нацистський та сталінський терор, а згодом розвалили імперію ГУЛАГу, без дисидентів, які від них підхопили естафету боротьби за незалежність, без масового національно-демократичного руху кінця 1980-тих - початку 1990-тих, без Шухевича, Стуса, Чорновола – така Україна стала би лише тимчасовою країною.

– На думку історика, у тривалій історичній перспективі поразка повстанців виявилась перемогою, оскільки пам’ять про них, переживши десятиліття радянської влади, вийшла назовні. Й завдяки цьому західні регіони стали локомотивом, який потягнув решту України до незалежності.

За матеріалами http://24tv.ua